Я не віддам свого багатства почуттів, хоч би як вони змушували мене страждати. Страждання, якщо воно не вище сил, веде до розуміння, розуміння – до кохання – так замикається коло.
... у першій молодості ми любимо лише пристрасно і тому лише людей досконалих. Але коли починає помалу зменшуватися туман пристрасті або крізь нього мимоволі починають пробивати ясні промені свідомості, і ми бачимо предмет нашої пристрасті в його справжньому вигляді з достоїнствами і недоліками, одні недоліки, як несподіванка, яскраво, перебільшено впадають нам в очі., почуття потягу до новизні і сподівання те що, що неможливо досконалість у іншій людині, заохочують нас як до охолодженню, а й огиду до колишнього предмета пристрасті, і ми не шкодуючи кидаємо його й біжимо вперед шукати нової досконалості...