У кожного з нас своє бачення любові. Для когось це феєричний секс і можливість спробувати всі мислимі та немислимі заборонені плоди, для когось — вічний пошук недосяжного ідеалу, а для когось – смачний запах, що доноситься з кухні у вихідний день. Як кажуть, кожному своє…

Нічого спільного з одинадцятьма хвилинами.

– Що?

— Я люблю тебе.

— І я люблю тебе.

— Вибач. Сама не знаю, що говорю.

— І я не знаю.

Своєю душею слов'янською тонкою я западаю на покидьків.

Те, що люди називають ніжністю, я називаю страхом розлуки.

Хіба можна прожити життя без кохання? Не можна, так, мабуть, і не варто.

Повернутись на ринг не так просто, особливо з тією, що звалила тебе нокаутом.

Сімей ідеальних немає, всі сім'ї лопаються, може бути тільки ідеальне кохання. А кохання не встановиш жодними«повинен», ніякими«не можна» — лише вільним змаганням з усім світом.

Але ти любити, як я, не можеш;

Навіщо ж холодною красою

Ти серце слабке турбуєш?

Кохання – це легенда. Ти вигадуєш собі історію, віриш у неї з самого початку і живеш нею, поки життя не рознесе її на шматки.

Кохання. Час. Смерть. Ці три абстракції поєднують усіх до єдиного жителів планети Земля. Щодня ми потребуємо любові, шкодуємо, що у нас мало часу, і боїмося смерті.