Нечесно та несправедливо утримувати біля себе кохану жінку хоч на хвилину довше, ніж їй хочеться.

Мила, Карен.
Якщо ти читаєш це, то значить, у мене все ж таки вистачило сміливості відправити листа. Тим краще. Ти знаєш мене не дуже добре, але якщо ти дозволиш мені почати — я безупинно розповідатиму про те, як мені важко писати. Але ці рядки даються мені навіть важче, ніж зазвичай. Не знаю, як це сказати, так що скажу прямо. Я зустрів жінку. Випадково. Я не прагнув цього, не шукав любові. Так склалися обставини. Вона  щось сказала. Я відповів. І серед нашої розмови я відчув, що хочу провести з нею решту життя. Тепер я більш ніж впевнений у цьому почутті. Можливо, вона  та сама, єдина. Вона абсолютно божевільна. І викликає у мене усмішку досить нервичну. Вона  життєво потрібна для мене. Вона  це ти, Карен. Це гарна новина…
Погана в тому, що я не знаю, як бути з тобою разом зараз. І це шалено мене лякає. Тому що, якщо ми не будемо разом зараз, мені здається, ми загубимося назавжди. Це величезний страшний світ, де все кипить і змінюється. А люди заплющують очі і втрачають момент. Момент, який може змінити все.
Я не знаю, що буде з нами. І не можу сказати, чому ти маєш вірити такому як я. Але, чорт, ти приємно пахнеш, пахнеш домом. І ти вариш чудову каву. Це також треба враховувати. Правильно?
Подзвони мені.
Невірний тобі Хенк.

- Плювала я на обставини, - безтурботно відрізала Мегана. — Ви, чоловіки, непоправні. Думаєте тільки про себе та свої іграшки.
- Нічого собі іграшка - цілий світ...
- А в чому відмінність? У величині? — Вона  глянула Ането в очі. Її власні при цьому підозріло сяяли. — Ми з тобою не перший рік у світі живемо. Навіть, страшно сказати, не перше сторіччя. А сварилися і підпускали один одному шпильки, наче діти. І… крізь пальці витекло стільки важливого… Я це зрозуміла тільки тут. Смішно- Звичайні дівчата через таке років у шістнадцять, напевно, проходять. І ось раптом розумієш, що все, розумієш, Ан, все стає неважливим. Крім однієї-єдиної людини. До спини якого хочеться притулитися, очі заплющити, і щоб довкола — тиша. І якщо… — Голос Мегани здригнувся. — Якщо ця людина… зникає, то байдуже вже стає, що стане зі світом, з небом, зірками та всім іншим. Розумієш, Ан? Не по-лич-но. Та гори він огнем, цей світ. Він потрібний Західній Темряві — хай їм придушиться. Тому я стану поруч з вами… і не смій мене відмовляти!

— Ан, любий… – промуркотіла Мегана, заплющуючи очі. - Не хочу про це говорити. Можеш мене лаяти, можеш навіть ляпати. Але мені справді все одно, що стане з цим світом, у якому тебе не буде. Ох… ну, от і зізналася. Ніколи не думала, що це зроблю першою.

Любов — шалений потяг до того, що тікає від нас.

Вона простягла мені руку, і я вперше відчув її шкіру. Ніби торкнувся сонця.
Я розуміла про що говорив Мишко. Для кохання потрібно чіпати, чіпати та чіпати.

Сфінкс, не розгаданий до труни,
Про нього й нині сперечаються знову;
У коханні його нарікала злоба,
А в злості тепліло кохання. Дитя вісімнадцятого століття,
Його пристрастей він жертвою був:
І зневажав він людину,
І людство любив.

Які дивні шляхи вибирає іноді почуття, яке ми називаємо коханням...

Не завжди той одружується, хто заручився.

Бідолашні створіння! Якщо не можна їх любити, то можна пошкодувати. Ви шкодуєте сліпого, котрий ніколи не бачив денного світла, глухого, що ніколи не чув голосів природи, німого, котрий ніколи не міг передати голос своєї душі, і з почуття сорому не хочете пошкодувати сліпоту серця, глухоту душі та немоту совісті, які роблять нещасну страждальницю божевільної і поза її волею нездатною бачити добре, чути Господа Бога і говорити чистою мовою любові та віри.

Знаєш, зовсім недавно я теж думала, що вже ніколи не зможу полюбити і що більше ніколи не любитиму. Але я така дурниця. Для кохання не існує перепон, вона  не боїться хвороб та стихійних лих. Вона  тим і прекрасна, що у всьому цьому мирському хаосі, сірості дощових днів і глибокій, похмурій безодні байдужості нам вдається знайти людину, яка здатна подарувати це чисте, світле, чудове почуття.