Все має власну температуру плавлення. Дружба, вірність, кохання, честь… Все! І не дай вам Бог  перевірити цю страшну істину на практиці, близьких вам людях. А взагалі є прірви, в які людині краще не заглядати. Оскільки там нічого немає, крім зради, брехні, бруду та підлості.

Дивно, так? Пройти через сотні імен, щоб знову повернутись до неї. Щоб дізнатись, що тебе так відчайдушно любили.

— То я її люблю. Мабуть. Дивлячись, що вважати любов'ю. Це, знаєш, як із марками. Можу збирати, а можу не збирати.
— Але ж ти перестав збирати.
— Так я й не викинув. Он вони, лежать, під руку весь час трапляються. Особливо коли не треба...

Якщо тебе лякає турбота з боку чоловіка, то тебе ніколи раніше по-справжньому не любили.

— Але я її люблю, — заперечив він.
— А я люблю вас, — відповіла вона.
— Вам не здається, що в ній є маленька іскорка любові до мене? — поцікавився він, висовуючись на світ веранди.
— А вам не здається, що й у вас могла б бути маленька іскорка любові до мене? — спитала вона.
— Можливо, я зможу щось із цим вдіяти.
— Ніхто з нас нічого не може вдіяти. Усі люблять не тих, кого треба, усі ненавидять не тих, кого треба.

Я тебе люблю. Але ти вже мені не подобаєшся.

Знаєш, твоя мама була такою... закоханою у кохання. Їй треба було все до кінця.

Ревнощі має дивовижну здатність висвічувати яскравими променями лише одного-єдиного чоловіка, а натовпи всіх інших залишати в непроглядній темряві.

Його погляд залатав дірку в самому центрі моєї істоти.

Як писав поет: чи завжди ти маєш право на кохання того, кого любиш?