— Ти вже не віриш, що кохання — єдине, заради чого варто жити?
- Ні.
— Тоді скажи, заради чого варто взагалі жити? - сказала вона  благаюче. — Якщо не заради кохання, то заради чого? Заради цього? — Вона  жестом обвела убогу обстановку кімнати, ще різкіше посиливши моє власне відчуття, що світ — це лавка старців. — Я що, маю жити заради цього стільця, цієї картини, заради цієї труби, цієї кушетки, цієї тріщини в стіні? Заради цього вели мені жити, і я буду! - Кричала вона.

— Я нарешті став тим чоловіком, якого вона  хотіла. Але вона вже обрала іншого, я запізнився.
— Ти ще любиш її?
- Не можу уявити день, коли перестану...

Любов - це співчуття, радість і бажання, віра в його (людини) просвітлення.

Я не знаю, куди потрапляють люди після смерті, але я точно знаю, де вони залишаються. Ті, кого ти любиш, завжди з тобою.

Він думав, що любить її без пам'яті, думав, що любитиме її вічно, а виявилося, що це всього-на-всього швидкоплинне захоплення. Він кілька місяців домагався взаємності, вона  всього тиждень тому освідчилася йому в коханні ; тільки сім коротких днів він був щасливий і гордий, як ніхто на світі, — і ось за мить вона  зникла з його серця, як малознайома гостя, яка побула недовго і пішла.

Завзятим поглядом серце і розуму
У темряві тебе шукаю, позбавлений зору,
І здається чудовою темрява,
Коли в неї ти входиш світлою тінню.

Кохання не можна виміряти, як довжину дороги чи висоту будівлі.

Там, де є кохання, немає  темряви.

— Спершу здавалося, дуже люблю. Тепер гадаю, не дуже. Так... засліплення, наслання.
- А він?
- Говорив - любить. Брехав. Чи не заважає, що курю?
— Та ні. Я звикла. У мене чоловік палить. А хто він за фахом?
— За фахом він сволота.

Коли дівчина увійшла в твоє життя, половина тебе каже:«Ти не готовий до кохання», а інша половина:«Нехай вона  стане твоїм навіки».