Мені не подобається сучасне розуміння зоряності. Зірками, як мені здається, повинні вважатися лікарі. Вони рятують життя. А ми просто розважаємо людей.

«Зірка» — дуже важливий і водночас хитромудрий статус, що його може надати акторці тільки народ і ніхто інший. Критики не можуть перетворити тебе на зірку. Ані майстерність як така. Зіркою стаєш, коли публіка вирішує тебе полюбити. Коли люди готові годинами вистоювати в черзі після спектаклю, просто щоб зиркнути на тебе краєм ока — ось що перетворює тебе на зірку.

Світ – моя сцена. Роби все, щоб так і було, і ти станеш зіркою цього шоу.

Твоє кохання - як ранкова і вечірня зірка: вона  заходить після сонця і встає до сонця. Немов полярна зірка, що, ніколи не заходячи, сплітає над нашими головами вічно живий вінок. Я благаю богів, щоб вони не змусили її померкнути на моєму життєвому шляху.

Дуже давно, так давно, що навіть важко собі уявити, померла зірка. Вона  розпалася на дрібні уламки, вони розпорошилися по Всесвіту і через мільярди років стали частиною дерев, трави, моря, риб, птахів. Подивися на свою руку, у ній теж частка цієї зірки. А в твоїх очах оселилися іскорки полум'я, яке осявало нашу Галактику, доки не з'явилося Сонце. А в твоїм волоссі осіли частки самого Сонця. А твоє серце... Коли Земля відокремилася від Сонця і, остигаючи, зітхнула, цей зітхання не загубився в просторі, він став папоротею, папороть перетворився на вугор, вугор став алмазом, а тепер це зітхання - у твоєму серці.