Все забути. Відкрити вікна. Винести все із кімнати. Вітер продує її. Бачитимеш лише порожнечу, шукати по всіх кутках і не знайдеш себе.
Значення зовнішніх і внутрішніх змін, які часом відбуваються у нашому житті, не завжди одразу нам зрозуміло. Ми вражені, злякані, а потім ніби повертаємося до колишнього існування, але зміна вже відбулася. Ніколи і ніде ми не будемо колишніми.
Я не хочу сказати, що фільми можуть змінити світ, але якщо ми зможемо змінити сприйняття хоча б однієї людини, ми зможемо змінити її світ.
Пам'ятаючи про смерть, ми прокладаємо дорогу до інших. Припиняємо ворожнечу, просимо вибачення за нанесену образу, висловлюємо симпатію до тих, до яких малодушно не могли прийти раніше. Речі, що здавались нам важливими, втрачають свою значущість: шпильки, фанаберії, взагалі всі неприємності, що інші обрушують на нас під впливом настрою. "Memento"* - це запрошення відчути себе інакше.
Навіщо чекати до ранку? Почати нове життя можна і з вечора.
Все мене видозмінювало, ніщо мене не змінило.
І потім вона раптово змінилася. Вона повернулася зовсім іншою людиною, з новим мисленням, новою зовнішністю, новою душею. Дівчина, яка надто дбала про всіх і про все, більше не дбала взагалі.
Невже нічого не змінилося? Або ні, не так. Невже ми так нічого не змінили?
Смерть змінює людей не лише зовні. Я чув, що людина з кожною смертю ніби повертається назад у часі і чим більше часу минуло з останньої смерті, тим помітніше це відбувається. Але я думав це лише чутки…
Наш урок на сьогодні, хлопчики і дівчатка полягає в наступному: чим більше все змінюється, тим більше все змінюється. І хто б не сказав, що чим більше все змінюється, тим більше залишається незмінним, очевидно, що його відрізняла сильна розумова відсталість.