Зиму я люблю тільки в березні, коли знаю, що вона скінчилася.

Сніг... він примудряється залетіти навіть у сни... навіть у літо, бо зима мені чомусь ніколи не сниться.

— Тут раніше росли яблука, — зауважив товариський Мумі-троль, дивлячись на голі дерева.
— А тепер тут росте сніг, — байдуже відповіла Туутікі і пішла далі.

Щороку в тобі щось помирає, коли з дерев опадає листя, а їхні голі гілки беззахисно гойдаються на вітрі в холодному зимовому світлі. Але ти знаєш, що весна обов'язково прийде, так само як ти впевнений, що річка, що замерзла, знову звільниться від льоду. Але коли холодні дощі лили не перестаючи і вбивали весну, здавалося ні за що загублене молоде життя. Втім, у ті дні весна, зрештою, завжди наставала, але було страшно, що вона могла і не прийти...

А сніг все валив та валив.
Він стояв на ганку і дивився на сніжинки, що танцювали у примарному світлі вуличних ліхтарів. Він згадав десь прочитане - між ними ніколи не знайти двох однакових. Якщо така вишуканість властива звичайної хуртовини, що вже тоді дивуватися подіям, що відбуваються, що носять такі непередбачувані образи.
Він міркував про те, що кожен момент сьогоднішнього дня був схожий на атракціон — покласти голову прямо в пащу завірюхи.

Мені стало сумно; крізь невеселу, хоч свіжу усмішку в'янучої природи, здавалося, прокрадався сумний страх недалекої зими.

Подумки змінити зиму на весну і закохатися.

Щасливий той, хто не помічає, літо тепер чи зима.

Дивно блищить місяць! Важко розповісти, як добре поштовхатися в таку ніч між купою регочучих і співаючих дівчат і між парубками, готовими на всі жарти і вигадки, які може тільки навіяти ніч, що весело сміється. Під щільним кожухом тепло ; від морозу ще живіше горять щоки; а на пустощі сам лукавий підштовхує ззаду...

Попри видимість, саме зима – час надії.