Є люди, які звикають до людини. Є такі, хто звикає до способу життя. Загалом, є сотні речей, до яких можна звикнути. Я ж прив'язуюсь до будинків. Мені простіше розлучитися з людиною, ніж, наприклад, із квартирою. Напевно тому, що я егоїст.

Все — таки звичка дивовижна річ. Варто позбутися крихітної деталі, як відразу починає здаватися, ніби весь світ кинув тебе напризволяще.

— Якщо не подобається, то можна повернути.

— Прекрасно. Мені не подобається.

— Звикнеш.

Людина звикає до того, що вона самотня, але поруште цю самотність хоча б на день, і вам доведеться звикати до неї знову.

Рома стала моєю поганою звичкою, а звичку важко кинути!

0001326. Я маю недоліки, а не вони мене.

Люди не вміють бути одні, чужі потреби в духовній самотності, вони бояться його, чіпляючись хоч за якусь односторонню любов чи ненависть, яка в незбагненній прихильності до схематизму дуже скоро перетворюється на звичку...

Звичка не показувати своїх почуттів уїлася настільки, що стала інстинктом.

І за старою звичкою він подякував Богові за те, що перестав у нього вірити.

Звичка це те, чого ти сам у себе вже не помічаєш.