Захід був чистий, наївний, ніби його намалювала провінційна панночка задовго до того, як на думку їй спали перші, страшні думки про чоловіків.

Один захід сонця не схожий на інший, фарби неба не бувають однаковими.

Подивися на захід сонця. Краса. Той, нагорі, художник все.

— Якби ти був тут, ти оцінив би захід сонця. Я таких фарб у житті не бачила.
— Захід сонця і сходи трапляються тільки там, де ти. Тут тільки сірі сутінки.

Досить лише пересунути стілець на кілька кроків.
І ти знову і знову дивишся на західне небо, варто тільки захотіти.

Захід сонця просочений смутком. Тому що кожного разу, проводжаючи його, думаєш: яким би не був, вдалим чи невдалим, день — це мій день, і він іде назавжди.

Знаєш... коли стане дуже сумно, добре подивитися, як заходить сонце.

Захід сонця - як кінець життя. Але там, де закінчується одна, одразу починається інша.

Захід сонця залишив награвшись скла,
І стало раптом помітно холодніше.

Захід сонця. Притушене світло. Вікно. Чорнильниця. І люди. Тут так багато, багато їх. Весь вік  шумить навколо, росте і шириться. Але ти живеш у мені. І немає інших.