Є люди затишні, як будинок. Обіймаєш їх і розумієш: я вдома.

У міській квартирі затишок  створити непросто — один для цього розставляє по всіх кімнатах порцелянові статуетки піонерів, балерин та письменників, куплені на блошиному ринку; інший у художньому безладді розкидає розумні книги у себе на письмовому столі, та ще й у кожну вставить по п'ять закладок; третій перед духовкою, в якій рум'яниться дюжина курячих гомілок із супермаркету, ставить крісло, закурює трубку і змушує лежати біля своїх ніг на синтетичному килимку кімнатного собаку розміром із кішку; четвертий… Втім, усе це у місті. У селі, для того щоб створити затишок, достатньо затопити пічку або напровесні виростити на підвіконні огірки, вкриті ніжною молочною щетиною.

Будинок – це не предмети, вартістю кілька тисяч доларів і не вишукування сучасних дизайнерів, а затишні дрібниці, голоси дітей, запах домашньої їжі, розкидані по підлозі іграшки, книжкова шафа та просто відчуття власного затишного маленького світу…

Я, наприклад, дуже люблю, коли у неділю йде дощ. Якось більше відчуваєш затишок.

Мати власний будинок, зручний та затишний, де можна відчути себе захищеним, коханим та щасливим, мріє будь-яку живу істоту.

Щастя - це коли ти живеш сам по собі, нічого не міняючи, а інший - так само - поряд. А потім ви лягаєте в одну постіль, а там так само тепло та затишно. І можна повернутись до нього спиною, щоб тобі в шию уткнулися і засопів сонно. А іншою рукою тебе зверху накривають від усього — штормів, землетрусів, метеоритів, що падають, і можна спати.