Спогади про минуле та мрії про майбутнє приносять одне занепокоєння.

Якщо проблему вирішити можна — не варто турбуватися про неї,

Якщо проблему вирішити не можна — турбуватися марно.

Я весь час турбуюся про все. Я турбуюся, що я турбуюся. Єдиний спосіб цього позбутися – вийти на сцену. На мою думку, життя побудоване на відчуттях, як і все інше; гра на сцені - спроба відтворити це відчуття.

Мені здається, що іноді ти так непокоїшся за тих, кого любиш, що забуваєш, що є ті, хто тебе любить.

Якщо на душі у людини спокійно, вона тишу чує і радіє, а якщо хвилювання в ній, то тиша її тільки посилює. Розсілося моє занепокоєння переді мною в кріслі: давай, каже, похвилюємося разом, чого вже тут ховатися, від нього не втечеш.

Іноді я турбуюся, що наступного дня стане останнім днем ​​на землі.

Я не хвилювався — я перебував у ньому.

— Слухай, — сказав Тойво, — чого ти хочеш?
Гриша замовк.
- Справді, - промовив він. — Чого це я хочу від тебе? Не знаю.
- А я знаю. Ти хочеш, щоб все було добре і з кожним днем ​​краще.

Я завжди бачу, коли вона  нервує - вона сильно фарбується. І сьогодні вона завдала товстого шару нервозності.

Занепокоєння творить дивні речі з часом. Щодня починався з відчуття того, що сьогодні щось проясниться, і кінець тривог завжди здавався близьким.