Капітане, доповідаю — на кораблі бунт! Я готовий тицьнути в імена і назвати пальці.

Люди, наче пси, що відчули видобуток, забули про заповіді, закони і правила, підкоряючись загальної звіриної волі, одурілі від крові, смерті і вседозволеності, трощили все, що траплялося їм під руку. Виламували двері в лавки та житлові будинки, вбивали тих, хто був не з ними чи не схожий на них. Жадібний ланцюг голодних мурах, готових зжерти і переварити будь-кого, а до ранку, коли безумство схлине і натовп розпадеться на окремих дітей божих, забути про досконале, замолити гріх і переконати себе, та й інших, що це все робили не вони. Що їм довелося так вчинити, щоб не виділятися серед інших
Завтра вони будуть ридати над спотвореними трупами, дивуватися, чому ж раптом помер сусід, відводити поглядивід немовлят із розколотими головами, у потрясенні ходити серед згарищ та зруйнованих будівель. Не розуміти, чому влада вистачає кожного третього, колесує, четвертує і вішає на стовпах.
Адже це не вони. Ніхто з них не хотів нічого такого. Вони готові в цьому присягнути.

Побунтувавши проти президента Лосади, країна заспокоїлася і, як і раніше, терпимо дивилася на зловживання, в яких звинувачувала його. У Кораліо вчорашні політичні вороги ходили під ручку, забувши на якийсь час всю несхожість своїх переконань.