Завдання завжди просте, якщо знаєш відповідь.

Дві важкі завдання стоять перед людиною: по—перше, знати, коли почати, по—друге, коли закінчити.

Треба ставити собі завдання вище за свої сили: по—перше, тому, що їх все одно ніколи не знаєш, а по—друге, тому, що сили і з'являються у міру виконання недосяжного завдання.

Провидіння не любить дрібних цілей. Мета має бути глобальною. Кидай камінь у нескінченність, і тоді він у будь-якому разі впаде далі, ніж камінь того, хто тільки й сподівався, що докинути камінь до паркану. Єдина та головна умова успіху – ставити глобальні завдання і не відволікатися на дрібниці.

Одне й те завдання можна вирішити безліччю способів.

Чим складніше завдання, тим більше підстав зараз же приступити до нього.

Але ж не можна відмовлятися від поставленої мети через одну лише небезпеку? Так, мабуть, і жити не варто.

Будь-яке завдання можна виконати, якщо розбити його на здійсненні частини.

А ось ще приклад на віднімання. Забери у
собаки кістку - що залишиться?
Аліса замислилась.
— Кість, звичайно, не залишиться — я ж її відібрала. І собака теж не залишиться - вона
побіжить за мною, щоб мене вкусити... Ну, і я, звичайно, теж не залишусь!
— Значить, на твою думку, нічого не залишиться? — спитала Чорна Корольова.
— Мабуть, нічого.
— Знову не так, — сказала Чорна Корольова. — Залишиться собаче терпіння!

Більшість життєвих завдань вирішуються як вирази алгебри: приведенням їх до найпростішого виду.