Людина ніколи не буває такою жорстокою, як за хвилину душевного захоплення. Йому здається, що немає на світі в цю хвилину нічого прекраснішого і цікавішого за нього самого.
Життя — це невтомна спрага насичення, а світ — арена, де стикаються всі ті, хто, прагнучи насичення, переслідує один одного, полює один за одним, поїдає один одного ; арена, де ллється кров, де панує жорстокість, сліпа випадковість та хаос без початку і кінця.
Кожен, хто думає, що хлопчаки невинні й милі, ніколи сам не був хлопчиськом чи забув про це. А той, хто думає, що люди не бувають жорстокі і не завдають один одному болю, навряд чи часто виходить із дому.
Люди люблять вигадувати страх і страхи. Тоді самі собі вони здаються не такими потворними і жахливими. Напиваючись до білої гарячки, обманюючи, крадучи, викльостуючи дружин віжками, моря голодом стару бабку, четвертуючи сокирами спійману в курнику лисицю або обсипаючи стрілами останнього єдинорога, що залишився на світі, вони люблять думати, що жахливіше і потворніше їх зорі по хатах. Тоді вони легшають на душі. І їм простіше жити.