Як просто часом любити кораблі. У важкі дні, коли небо валиться з рук, коли доля зав'язується в тугі морські вузли, просолені бідами, коли твоя людина з опори перетворюється на опонента, коли немає більше сил розплющувати очі і бачити все те саме: стіну будинку за вікном, не викинуте сміття, недомитий посуд, набридлу роботу, нещирих друзів, неоплачені рахунки на життя. Коли справи, побут, погода, мігрені, сварки перетворюються на єдину безглуздо сіру в'язь... Як просто в такі дні любити кораблі. І, закриваючиочі, бачити білі вітрила, тугі під поривами густого до запаморочення вітру, і майже відчувати під ногами тонку ненадійну палубу, єдину перешкоду між тобою і невблаганно прекрасним океаном.