Людина може скільки завгодно проклинати своє дитинство, нескінченно дорікати батьків у всіх своїх нещастях, слабкостях і пороках, звинувачувати їх у суворих життєвих випробуваннях, але зрештою він сам несе відповідальність за свою долю і стає таким, яким хотів стати.
Коли постійно бачиш людину за прилавком, за конторкою, за кермом, за піаніно і так далі, дуже складно його дізнатися, якщо в момент зустрічі вона не торгує, не записує, не керує, не доставляє і не обслуговує. Автомеханік без свого замасленого комбінезона, адвокат, який змінив строгий костюм на вогняно-червону спортивну майку, — все, всі вони стають чужими, сторонніми, та ще й ображаються, якщо їх не впізнаєш! Та й то сказати, всі ми вважаємо, що, куди б не прийшли, як би не одяглися, вже нас ні з ким не сплутати.