Ми всі ніколи не бачили одне одного. Ми питаємо один одного і відповідаємо, ми живемо разом, завжди разом проводимо час, але не знаємо, хто ми!

Допиває каву. Замислюється. Звертає погляд на настінний годинник.«Принеси скотч. Я хочу заклеїти стрілки, щоб вони не рухалися. Або вийми з годинника батарейки. Зроби що завгодно, зупини час…»

Ми часто вважаємо "досвідом" ні що інше, як суму наших поразок.

Все почате погано міцніє злом.

Ви думаєте, що тільки кохання може наповнити ваше життя світлом, або зруйнувати його, а потім... ви стаєте матір'ю.

Будь-який вибір ми робимо самі. Так, він залежить від обставин, знання, можливостей. Але на що б ми не спиралися, роблячи цей вибір — жити з результатами потім нам.

— Ти справді думаєш, що стосунки мають бути такими складними?
— Про примітивних вірші ніхто не складає.

За будь-якого розкладу, шлюб — це лотерея.

Наше минуле навчило нас не заглядати далеко вперед.

Люди люблять вигадувати страх і страхи. Тоді самі собі вони здаються не такими потворними і жахливими. Напиваючись до білої гарячки, обманюючи, крадучи, викльостуючи дружин віжками, моря голодом стару бабку, четвертуючи сокирами спійману в курнику лисицю або обсипаючи стрілами останнього єдинорога, що залишився на світі, вони люблять думати, що жахливіше і потворніше їх зорі по хатах. Тоді вони легшають на душі. І їм простіше жити.