Іноді таку дурість почуєш, а виявляється – точка зору.

Я надто обожнював вас і покараний за це. Ви теж надто любили себе — і покарані за це страшніше.

«Я відчуваю, що дружина любить мене, коли ми разом займаємося чимось, що обоє любимо. Тоді ми розмовляємо один з одним. Наче у нас знову побачення». Для людей, рідна мова яких – час, це – звичайна відповідь. Головне для них бути разом, чимось займатися разом, приділяти один одному увагу.

Не скаржуся на самотність. Навіщо, якщо його в мені з надлишком? Ми ніколи не думаємо про те, чого багато в сьогоденні. Нас завжди тягне в протилежні сторони: іноді вперед, частіше — назад.

Якщо ви боїтеся, що ситуація може погіршитися, якщо сидіти склавши руки, — ці побоювання підштовхнуть вас до дій. Але немає нічого хорошого в тому, що страх сковує вас по руках та ногах.

— Доброго дня, леді, ви подруги?

— Наші діти в одному класі.

— У мене до вас запитання: усі ці люди що, дурні?

— Що? (Вибачте?)

— Всі ці люди, перед якими ви влізли, — дурні?

— Ні.

— Виходить, хамка тут ви.

— У мене діти в машині.

– А в мене пиріг у духовці, у нього закінчується парковка, у неї ділова зустріч … У нас у всіх мало часу.

—...

— Ідіть у кінець черги. І не смійте спекулювати на дітях соромно.

Луги відпоїли Рубена, що поник, квітковим настоєм. Струмки показали, що найсильніші риби пливуть проти течії. Хижаки навчили, що важливіше за життя нічого немає, що життя — тендітніше за суху гілку.

Почуття гумору у жінці важливіше, ніж уміння готувати.

Людей так легко повернути до Світла чи Темряви, але найбільше вони щасливі, коли їм дозволяють бути самими собою.

Те, що так і не сталося, найдорожче нам.