- Господи! Господи... Ти сам, ти сам, ти винен! Сам, сам у всьому винен. Ти сам винен! Ти сам винен.
- Як тобі не соромно, Ксенія!
- Мені не соромно! Ти весь час займався лише своєю писаниною. Над тобою сміялися. Ти ненавидів моїх друзів, а я старіла, я старіла!
— Щось я відвик від цього, Ксюша!
Всесвіт, що існував у людині, перестав бути. Цей Всесвіт разюче схожий на той, єдиний, що існує крім людей. Цей Всесвіт дивовижно був схожий на той, що продовжує відображатися в мільйонах живих голів. Але цей Всесвіт особливо вражаючий був тим, що було в ньому щось таке, що відрізняло шум її океану, запах її квітів, шарудіння листя, відтінки її гранітів, сум її осінніх полів від кожної з тих, що існували і існують у людях, і від тієї, що вічно існує поза людьми. У її неповторності, у її єдиності душа окремого життя - свобода.Відображення Всесвіту у свідомості людини становить основу людської сили, але щастям, свободою, вищим змістом життя стає лише тоді, коли людина існує як світ, ніколи ніким не повторний у нескінченності часу.
Розумна людина має право бути нещасним тільки через жінку, яка варта того.
Якось, коли ти перестанеш шукати і не захочеш замислюватися, ти зустрінеш чоловіка, за якого захочеш вийти заміж.
Коли людини немає поруч, її ідеалізуєш, на відстані почуття загострюється, це вірно, а побачиш його знову — і дивуєшся, що ти знаходив у ньому.
Ніщо так не заважає природності, як бажання здаватися природним.
Але ось очі - вони йдуть назавжди,
Як якийсь світ, який так і не відкрили,
Як якийсь Рим, який так і не відкрили,
І не відкрити вже, і в цьому вся біда.
Так уже влаштоване життя: однією рукою дасть, а потім, свого часу – іншою рукою все забере.
Один не розбере, чим пахнуть троянди...
Інший із гірких трав добуде мед,
Дай хліба одному - навіки запам'ятає...
Іншому життя пожертвуй - не зрозуміє.