Скажи мені, хто тобі гидкий, і я скажу тобі, хто ти. У наших особистостях немає  нічого примітного, а схильності більш менш схожі. Але от випробування нами огида говорить про нас більше, ніж все інше.

Хто хоче втримати, той втрачає. Хто готовий з усмішкою відпустити – того намагаються утримати.

Майстерний, як усі закохані, у винаході мук серця.

З жінками завжди так: здається одне, а насправді зовсім інше.

Кожен будинок  насамперед тримається на матері, але розуміють це лише тоді, коли вже недалекий кінець.

Чоловіки кажуть«я не виношу жіночих сліз», як і«я не виношу сльоти». Наче сльози ллються самі по собі, а чоловіки тут ні до чого.

Так втішно, коли тебе люблять заради тебе самого.

Поруч із ним - як повернутися в будинок, покинутий десятки років тому: начебто все забуто, але, виявляється, ще пам'ятаєш, де які вимикачі, які дошки в підлозі скриплять, які вікна заїдає.

Чомусь ми дорожимо тільки тим, що нам важко дісталося, або тим, що ми вже втратили, а те, що прийшло до нас саме, і те, чим ми володіємо, – не має жодної цінності.

Хороші люди ніколи не бувають байдужими. Справжні друзі тим паче.