З усіх сильних почуттів, ревнощі, ймовірно, найнекерованіші. Вона  забирає розум, вона  лежить глибше за мислення. Вона  завжди при тобі, як чорна пляма у вічі, вона  знебарвлює весь світ.

Братів треба захищати.

... це справді було взаємне кохання! Їх уже не задовольняло листування — кожен із них любив і був коханим. Вони чекали зручної нагоди…
Подібне очікування і є, мабуть, наше життя у цьому світі.

- А дружину народжувати привезли?
Фотограф відповів:
— Ні, зберігатись... Чи бачите, у нас, так уже вийшло, досить пізня дитина...
На цих словах загальмував Бобровський. Розвернувшись сам і, як у кадрі, на ходу розгорнувши назад Віру, він переконливо сказав:
— Головне, що вийшло! І пізніми діти не б-ва-ють! Діти завжди вчасно!

Набридли мені ці пики. Народу багато, а людей – ні.

Життя є прикра пастка. Коли мисляча людина досягає змужніла і приходить у зрілу свідомість, то вона мимоволі почувається як у пастці, з якої немає  виходу.

Людська пам'ять – дивна річ. Вона  вперто зберігає те, що хочеться якнайшвидше забути.

Немає сенсу вбиватись, щоб усім догодити.

Нерідко в житті трапляються випадки, коли розумно не надто розумним бути.

Бути знаменитим - це така нісенітниця. Слава богу, в капелюсі та окулярах я, як і раніше, можу бродити невпізнаним де завгодно.