- Біда в тому, - міркував він, - що всі ми відчуваємо надії, говоримо, що гірше не буде, але немає«гірше» і«краще», є тільки«зараз». І все йде, як іде.

Жалоба — це завжди скорбота за нами самими.

Знайти найкращого друга — найбільший успіх у житті.

Ну чому те єдине, що ми не маємо, заважає нам насолоджуватися всім тим, що ми маємо?

Ви зауважте: якщо мета людства – благо, добро, любов, як хочете; якщо мета людства є те, що сказано в пророцтвах, що всі люди з'єднаються воєдино любов'ю, що розкують списи на серпи і так далі, то досягненню цієї мети заважає що? Заважають пристрасті. З пристрастей найсильніша, і зла, і завзята – статева, тілесна любов, і тому якщо знищаться пристрасті і остання, найсильніша з них, тілесне кохання, то пророцтво виповниться, люди з'єднаються воєдино, цільлюдства буде досягнуто, і йому нема чого буде жити. Поки ж людство живе, перед ним стоїть ідеал і, зрозуміло, ідеал не кроликів чи свиней, щоб розплодитися якнайбільше, і не мавп чи парижан, щоб якомога витонченіше користуватися задоволеннями статевої пристрасті, а ідеал добра, що досягається помірністю та чистотою. До нього завжди прагнули і прагнуть люди.

Та тут у нас ніхто ні на кого не звертає уваги — це правило. Зараз жінок вчать кричати за небезпеки« пожежа», а не«допоможіть». Кричатиме«допоможіть», ніхто не вийде, а при крику« пожежа» біжать усі.

Так, буває важко визнати, що помилявся. Особливо, коли помилявся так довго.

Людина в небезпеці або зовсім нічого не розуміє, або відразу за двох.

Щоб перемогти бюрократа, переклади свої проблеми на його плечі.

Книги Норріса викликали сильне обурення суспільства, на яке Норріс холодно і спокійно відповідав:«Чи чорта мені в їхній думці? Я до них не підмазуюсь. Я кажу правду".