І, як це часто буває зі снами, наприкінці на тебе чекає чудовисько…

Дивна все-таки річ наша пам'ять! Будь-яка фігня застряє в ній назавжди. А ось такі важливі речі, як перша в житті серйозна розмова з по-справжньому коханою дівчиною, чомусь вивітрюється з голови.

Немає нічого трагічнішого в житті, ніж абсолютна неможливість змінити те, що ви вже зробили.

Бувають у житті люди, з якими ви начебто перебуваєте в якихось стосунках, часом навіть близьких... Але, якщо вдуматися, ви почуваєтеся самотньою, бо його немає  поряд, коли це потрібно. Тоді і стає зрозумілим, що ці відносини ні до чого не ведуть. Така людина схожа на стару машину, що стоїть у проїзді біля будинку на цеглині ​​і займає місце.

Що в державі з розвиненою цивілізацією вважається злочином, то в менш цивілізованій державі сходить лише за прояв відваги, а за часів варварські, можливо, навіть розглядалося як похвальний вчинок.

З того часу, як я себе пам'ятаю, я в душі вів нескінченну суперечку з несправедливістю.

А потім цей момент настає: мить, коли дихання сповільнюється. І з кожним видихом ти випускаєш весь свій запас кисню. І все завмирає: серце, легені, і, нарешті, мозок. І все, що ти відчуваєш, чого бажаєш і що намагаєшся забути - меркне. А потім, раптово, ти знову даєш тілу повітря, ти даєш йому життя.

Бути жінкою для Сабіни – доля, яку вона  не обирала. А те, чого ми не обираємо, не можна вважати ні нашою заслугою, ні нашим невезінням.

Коли люди бачать нас щодня, вони з кожним разом все менше звертають на нас увагу... А через деякий час взагалі перестають помічати.

Людина без кохання - це все одно, що бутон троянди без води. Якийсь час він боротиметься, чахне на корені, але все одно ніколи не розпуститься на повну міць.