Хтось іде за своїм, хай маленьким, щастям. Хтось доїдає залишки останніх днів життя, в яких теж були мрії, прагнення, спроби знайти те, в чому, здавалося, був недолік. Життя ніколи не керується правилом "усім порівну". В одного прибуває, в іншого убуває.
Опинившись у безвихідній ситуації, ми зазвичай виявляємо, що здатні на неможливе.
Я думаю, що все в житті – мистецтво. Те, що ви робите, як одягаєтеся. Як ви любите когось і як кажете. Ваша посмішка та ваша особистість. Те, у що ви вірите, і всі ваші мрії. Як ви п'єте чай, як прикрашаєте свій будинок або як розважаєтеся. Ваш перелік покупок. Їжа, яку готуєте. Який вигляд має ваш почерк. І те, як ви почуваєтеся. Життя - це мистецтво.
Люди. Раби умовностей та стереотипів. Схильні починати нове життя у понеділок, а на нового щастя чекати неодмінно на Новий рік, а не гуляючи у дворі з собакою.
Є люди, які вміють так природно говорити найнезвичайніші речі, пропонувати найнескромніші питання у світі, що в їхніх вустах вони анітрохи не здаються дивними і з першої хвилини знайомства мають у своєму розпорядженні всякого до такої ж відвертості.
Люди, як правило, не дозволяють собі любити саме тому, що багато поставлено на карту - майбутнє і минуле.
Мабуть, хлопцеві стало страшно. Але він не послухався страху. А хіба ж страх не підказує нам, що щось не так? Як і біль?
Людина не може добре думати, добре любити, добре спати, якщо до цього добре не повечеряла.