Життя завжди віддає сторицею. Завжди, бо неможливо було б жити.

Кожної миті наше життя визначене силами та засобами, накопиченими в минулому, і водночас спрямоване на майбутнє, є творчість того, чого ще немає.

Я зараз розумію, що давно кохаю тебе. Це почуття жило глибоко-глибоко, я ніколи не давала йому волі. Воно було дружбою. Абсолютно щирою, без жіночих очікувань, які багато псують. Якщо чекаєш і в результаті не отримуєш, все найсвітліше змінюється ненавистю. Мені вистачало того, що ти був поряд. Не за два кроки від мене, не на сусідньому кріслі. Ти був у моєму житті – і цього було достатньо. Так, були чоловіки, яких я теж любила. Та не так.

М'яз, який не працює, атрофується. Адже хоробрість це м'яз, незалежність це м'яз, амбітність це м'яз.

З людиною ділиш життя не тому, що вона люб'язна, а тому, що поруч з нею ти вібруєш, регочеш, париш у повітрі, забувши про силу тяжіння. Тому, що тобі його не вистачає, навіть коли він у сусідній кімнаті, тому що його мовчання для тебе так само красномовне, як його слова, тому що він любить твої недоліки не менше, ніж твої переваги, тому що, засинаючи ввечері, ти боїшся смерті й заспокоєшся, тільки коли думаєш про його погляд ранком, про тепло його рук. Ось чому ти будуєш із кимось життя!

Перший сніг — мені він допоміг помітити,
Що через тридцятиліття,
Я мудріший і досвідченіший став.

Я пережив дві війни, двох дружин і Гітлера.

Людина не повинна бачити себе в істинному вигляді, життя тоді стає нестерпним.

Життя існує не тільки для того, щоб їсти, вбивати чи вмирати. Ще можна грати.

Ризикуючи, ми часом перестаємо
Собою бути в полоні метаморфози,
І часто шлях, яким ми йдемо,
Шипи нам встеляють, а не троянди.