Я мушу нагадувати собі, що треба дихати... Чи не нагадувати своєму серцю, щоб воно билося! Начебто згинаєш тугу пружину — лише з примусу я роблю навіть найважчу дію, коли на нього не штовхає мене моя головна турбота.

Життя біля моря. Це найкраще – чути його шум день і ніч, вдихати його запах, гуляти вздовж берега і стежити за обрій, де заокруглюється земля… Усвідомлювати, що там, у глибині, відбувається стільки всього такого, що нам ніколи не побачити і не впізнати. Мов за твоїм порогом одразу починається якась велика таємниця… А ще шторми. Коли хвилі перехльостують через хвилеріз, вітер гне дерева як траву, а ти спостерігаєш за всім цим, сидячи в будинку, де тепло, сухо та затишно.

Я досі так і не зрозумів, навіщо люди довго сердиться один на одного. Життя і так непробачно коротке, нічого встигнути неможливо, часу так мало, що, можна сказати, зовсім немає, навіть якщо не витрачати його на всякі дурниці на кшталт сварок.

Секрет життя полягає в тому, щоб до всього ставитися якомога легше.

Життя - це не сучасний пристрій, на якому достатньо натиснути кнопку, щоб знову програти обраний шматок. Неможливо повернутися назад, і деякі наші вчинки спричиняють непоправні наслідки.

Життя - це чудова пригода, гідна того, щоб заради удач терпіти і невдачі.

Спостерігаючи за листочками чаю, що розбухали в окропі, він вселяв собі, що повинен переходити до активних дій. Відмовитися від позапланових чергувань. Змусити себе вести здоровіший спосіб життя. Зайнятися спортом. Харчуватися щогодини... Втім, він знав, що подібні роздуми вже встигли увійти невід'ємною складовою в його безглузде, одноманітне, безцільне існування.

Більшість людей вибирають з того, що їм пропонує життя, зовсім не думаючи про те, щоб піти і зажадати чогось ще.

Жити означає від чогось відмовитися. той, хто приймає все поспіль, схожий на зливний отвір у рукомийнику.

Зрештою ми самі визначаємо цінність речей. І вартість жодної з речей ніколи не буде вищою, ніж цінність людського життя.