Кожне життя це короткий памфлет, написаний ідіотом!

Мені іноді здається, що я ще живу лише тому, що дуже хочу жити. За 53 роки виробилася звичка жити у світі. Серце працює мляво і весь час робить спроби перестати мені служити, але я йому наказую:«Бийся, окаянний, і не смій зупинятися».

Лайно трапляється.

Сказано:«Не позичай і не давай у борг», проте життя — сплутаний клубок сплат і несплат.

Ми справді самі вигадуємо трагедію, щоби якось заповнити порожнє життя.

— Як це бути тобою?
— На це запитання не можна відповісти. Ніхто не має  системи орієнтирів. Досвід абсолютно суб'єктивний. Як бути вами?
— Останнім часом не так уже й весело. Раніше було цілком непогано.

А як щодо нас? У нас немає  датчиків і проводів, і білих точок на моніторі, щоб показати, що ми живі, то звідки ми взагалі про це знаємо? Доводиться вірити одне одному на слово.

Ні, це не бажання стрибнути, це бажання впасти.

Сам рух до мети часто-густо винагороджує людину більше, ніж її досягнення.

Якщо я знатиму, що ти мені простила, клянуся, я виживу. І з-під цього преса виберусь.