…Хоч нас і побили заздалегідь, за сто років до початку, все одно треба воювати та намагатися перемогти.

Найменше мені потрібна чутливість.
Тут є презервативи змащені місцевим анестетиком для тривалого акту. Який парадокс. Ти нічого не відчуваєш, але можеш трахатись годинами.
Здається, що сенс зовсім губиться.
Я хочу, щоб все моє життя було змащене місцевим анестетиком.

Вперше для всього. Неповний перелік моїх злочинів. Ще одна незавершеність у моєму безладному житті, яке суцільно — одні незавершеності.

Того вечора я з жахом зрозуміла: одне-єдине слово здатне зіпсувати все життя.
Ну, правда, слово було не аби яке - слово "ні", смертельне, що вбиває все навколо. Звичайно, без нього не обійтися, але з того часу щоразу варто було мені його вимовити, як я чула свист кулі біля самого вуха. Ковбої на Дикому Заході, підстреливши ворога, роблять зарубку на прикладі рушниці: скільки зарубок, стільки вбитих. Якщо й слова мають такі списки, то«ні» за кількістю трупів стоїть у ньому першому місці.

Для кожного з нас у життя є в запасі образи, лиха та гіркота у кожній годині.

Немає хороших чи поганих. Є справжнє. Справжні вчинки, особи, що ховаються за маскою, справжні почуття та емоції. Саме це робить людину красивою. Природність.

Якщо єдине, що утримує людину в рамках пристойності, - це очікування божественної нагороди, тоді ця людина - шматок лайна.

Щаслива людина чи нещаслива, вона може тільки намагатися; без спроб нічого не зробиш... хіба що лягти і померти.

Життя - вічність, смерть - лише мить!

Час перестати турбуватися і почати жити.