— Ви, здається, непогано знаєтеся на земних задоволеннях.

— Володимире Юрійовичу, прикро жити на світі білому і не розумітися на його задоволеннях.

Двері, що одного разу зачинилися, вже ніколи не відчиняться двічі, але це зовсім не означає, що потрібно заважати дверям зачинятися.

І залізні нерви іржавіють.

Я дійсно вважаю, що якщо ви відчуваєте, що вам потрібно зробити те чи інше, робіть це. Після, якщо вам скажуть, що ви помилилися, і ви це визнаєте, вам не буде чого соромитися. Ви живете лише раз.

Мова у людини мала, а скільки життів вона зламала.

Ваше благополуччя залежить від ваших власних рішень.

Життя продовжується, поки є білий колір. Мовляв, поки він майорить на балконних мотузках, крутиться в барабані пральної машини, відсвічує в темряві і контрастує із засмаглою шкірою, все буде добре. У цих словах велика правда. Важливо не тільки бачити всі відтінки білого в собі, а й помічати їх у навколишньому світі. Це не складно. Адже білий і сильний, і стійкий. Не линяє, не вигоряє.

Ми не бачимо чужих сліз.

Ми не бачимо туги в очах близьких.

Ми не хочемо вірити у очевидне…

Єдина насолода в моєму житті — це смак улюбленого напою.

Куди б ви не пішли, на вас чекає величезна купа лайна. І це – норма. І завдання полягає не в тому, щоб втекти від лайна. Вона  полягає в тому, щоб знайти лайно, з яким вам сподобатися мати справу.