Лев Миколайович Толстой. Війна і мир

Ні, життя не закінчено в 31 рік, раптом остаточно, безперечно вирішив князь Андрій. Мало того, що я знаю все те, що є в мені, треба, щоб і всі знали це: і П'єр, і ця дівчинка, яка хотіла полетіти в небо, треба, щоб усі знали мене, щоб не для одного мене йшло моє життя щоб не жили вони так незалежно від мого життя, щоб на всіх вона  відбивалася і щоб усі вони жили зі мною разом!

Докладніше

Ольга Громико. Вірні вороги

... іноді мені здається, що я деруся по стрімкій скелі. Судорожно чіпляюся за трохи помітні западинки закривавленими пальцями, всім тілом притискаюся до холодного каміння, а наді мною — сіре байдуже небо і пронизливий крик яструбу, що кружляє над прірвою.
І варто мені на мить розслабитися, відчувши під ногами широкий, і, здавалося б, надійний уступ, як він раптово тріскається і дрібною крихтою обсипається в прірву, залишаючи мене взагалі без жодної опори.
Успіх. Дружба. Кохання. Борг.
Гранітні камінці, що шарудять вниз схилом.
У світі немає  нічого міцного. Нічого вічного.
І по скелі краще підбиратися з випущеними кігтями, безжально засаджуючи їх у зручні для тебе щілини.
І ніколи не озиратися.
Їх все одно не повернути. А мені не повернутися...

Докладніше