Важко часом усвідомлювати, деякі речі ми руйнуємо самі. БУДУЄМО багатьма роками, а потім руйнуємо, ніби це все було дарма. Після такого в душі нічого не залишається, крім руїн, які вже ніколи не збереш у єдине ціле, у загальну картинку з цікавим сюжетом. Але руйнувати треба, адже не зруйнувавши старе, ми не збудуємо нове.

Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Не знаю, чиї це слова... Може, це сказав Шекспір, а, може, Стінг, але ця фраза якнайкраще описує мою ваду - нездатність змінюватися. Думаю, я в цьому не самотній. Чим більше я впізнаю інших, тим частіше переконуюсь, що лихо це спільне. Бути незмінним, залишатися незмінним – так простіше… Нехай ти страждаєш, що ж, принаймні, біль тобі знайомий… А якщо ти повіриш, зробиш крок  уперед, зробиш щось несподіване, хто знає, який біль чекає на тебе потім… А раптом стане гірше? І ти зберігаєш статус Кво, вибираєш шлях, яким уже пройшов, і здається, що все не так вже йпогано, ти не наркоман, ти нікого не вбив... крім себе хіба що... А коли ти все ж таки змінюєшся, це не вибух і не землетрус - ти стаєш іншою людиною, але це не так вже й помітно. Інші не побачать, якщо не будуть вдивлятися дуже уважно, чого вони, слава Богу, ніколи не роблять... Але головне, що ти сам це усвідомлюєш... усередині тебе все раптом по-іншому, і ти сподіваєшся, що нарешті став тією людиною, якою залишишся назавжди і тобі більше ніколи не доведеться змінюватися...

Ми щодня ночуємо з жінками, яких не
любимо, і не ночуємо з жінками, яких любимо.

Ось піаніно. Клавіатура починається та закінчується. Клавіш лише 88. Вони не нескінченні. Ти нескінченний, і нескінченна та музика, яку ти витягуєш із клавіш. Мені це подобається, тільки так я можу жити. І ось я спускаюся трапом і бачу нескінченну кількість клавіш. Мільйони та мільярди! І їм немає  кінця та краю! А якщо клавіатура нескінченна, то ти не зможеш творити на ній музику. Ти сів за свій рояль, це рояль Бога... Тисячі вулиць. Просто голова кругом іде! Як вибрати одну вулицю? Одну жінку? Один будинок? Один клаптик землі? Один краєвид за вікном та один шлях до смерті? Ти можеш виплеснути своє щастяза борт корабля, але межі роялю цього не дозволять! Я навчився жити у цих межах. Суша – надто велике судно для мене. Занадто довга подорож. Занадто красива жінка. Занадто сильні парфуми. Цю музику я не вмію грати. Я ніколи не зможу зійти з корабля.

Щоб зрозуміти, як ти живеш, треба жити. Не думати про це, а жити із цим.

У житті може статися будь-що, але коли на руках матері вмирає її дитина, це важко виправдати фразами«що не робиться, все на краще» або«значить, так має бути».

Можна прожити все життя у полоні своїх страхів, а можна прийняти їх.

Я повний віри безперечної,
Що життя - як швидко не біжить, -
Вона  не так вже миттєва
І мені цілком належить.

Жодна людина на світі — на землі чи на небесах — не звинувачуватиме тебе за те, що ти хочеш жити далі!

Заїжджаю до нової квартири. Думаю:«Цікаво, тут гарна чутність?» "Дуже", - відповів сусід з-за стінки!