Більшість людей веде безнадійне існування. Те, що зветься смиренністю, насправді є переконаним розпачом.

Я робив незвичне, а отже, по-справжньому розпоряджався своїм життям.

Раптом розумію, що життя — дуже проста штука: ми народжуємося, зустрічаємо найцікавіших людей, любимо їх, треплемося з ними, іноді з ними спимо. Смерті немає: це приголомшлива новина.

Не кажи, скільки прожив, скажи, для чого жив.

Життя обчислюється мить! Спалахами – не досягненнями. Їх придумали люди. Любов'ю вимірюється життя.

Кожен ранок – час почати життя заново.

Не втомлююся дивуватися, як звичайнісінький день миттєво перетворюється на справжнє пекло.

Не треба боятися минулого, Фініку. Про нього треба пам'ятати, але глибоко не пірнай. А якщо поринув углиб, встигни вчасно виринути. Інакше задихнешся. Перед сном думай про завтра. У ньому новий ранок, нове життя.

Всі люди, що живуть в місті живуть по невідповідний час і сили навіть тих, хто має в правильне час, щоб жити в відповідності з ним.

Кожен день ми блукаємо через нескінченний лабіринт життя, бігаючи в свої тупики. Там, де ми були щасливі, нам раптом стає нестерпно сумно... Довгоочікувана перемога чомусь не приносить радості... Але уткнувшись у стіну, ми розвертаємось і продовжуємо бродити в цьому лабіринті, сподіваючись, що за поворотом на нас чекає щось незвичайне…