Більшість нашого життя - це серія картинок. Вони пролітають повз, як міста на шосе, але іноді момент приголомшує нас і ми розуміємо, що ця мить — не просто картинка, що пролетіла. Ми знаємо, що цей момент, кожна його частина, житиме вічно.

Життя за великим рахунком складається не з фактів та випадків. Вона  складається здебільшого з тієї бурі думок, яка постійно проноситься в голові.

- Можна з вами познайомитися?
— Зі мною не треба знайомитись.
— Може, все-таки?
- Не потрібно.
- Чому?
— Мені з вами буде нудно, а вам — незрозуміло.
- Чому?!
— Бо мені вже нудно, а вам незрозуміло.

Пройшовши через все погане, що було зі мною, я дізнався, що означає добре.

Сьогодні тобі хочеться одного — здохнути, а завтра прокидаєшся і розумієш, що потрібно було спуститися на кілька сходинок, намацати на стіні вимикач і побачити життя в зовсім іншому світлі.

Сенс життя не в тому, щоб постійно лити сльози.

Можна побачити життя як низку втрат. Тоді цінуватимеш не те, що придбав, а те, що не втратив.

Двадцять один рік життя лежить перед тобою, як карта. І лише років до двадцяти п'яти починаєш підозрювати, що дивишся на карту вгору ногами, а до сорока остаточно в цьому переконуєшся. А до шістдесяти, повірте, ви дізнаєтеся, що безнадійно заблукали.

Іноді буває, що розумні люди з високим рівнем інтелекту, чудові та талановиті фахівці, про яких усі говорять«світла голова», у звичайному житті поводяться як дурні, нетямущі діти.

Адже ти переживаєш за нього. А все, що він робить, це переживає за тебе. Хто тут взагалі живе своїм життям?