- Що найбільше вражає тебе в людях?
І Бог відповів...
— Їм набридає дитинство, вони поспішають подорослішати, а потім мріють знову стати дітьми.
Вони втрачають здоров'я, заробляючи гроші... А потім втрачають гроші, відновлюючи здоров'я.
Вони так багато думають про майбутнє, що забувають сьогодення настільки, що не живуть ні сьогодення, ні майбутнього.
Вони живуть так, ніби ніколи не помруть, а вмирають так, ніби ніколи й не жили.
Хто сказав нам, що життя треба оцінювати за допомогою смерті, а смерть за допомогою життя? Немає нічого справедливішого за щастя.
Життя, як я його розумію, не зупинка, а мандрівка. Навіть той, хто думає, що він«зупинився відпочити», не перебуває у спокої, а, ймовірно, котиться вниз.
Коли ти можеш жити вічно, навіщо ти живеш? (Якби ти зміг жити вічно, навіщо б ти жив?)
Саме життя схоже на морські хвилі: спочатку здається, що нічого не змінюється, але одного разу помічаєш, як багато болю забрала вода.
Я жити втомився, я життям цього ситий і злий на те, що світло ще варте.
— Як це дивно — він помер, а ми живемо... Тільки я підозрюю, що кожного разу, коли ми лягаємо спати, ми так само вмираємо. І сонце йде назавжди, і закінчується вся історія. А потім небуття набридає саме собі, і ми прокидаємося. І світ з'являється знову.
Світ - це книга, і, якщо ти не мандрував, ти прочитав лише одну сторінку.
Смішно, у всіх нас є мрії. Ми уявляємо своє майбутнє, будуємо плани, ніби капітани своєї долі… Але ми пасажири, ми летимо і доля підхоплює нас. Не про таке життя ми мріємо, але це наше життя.