Люди не вміють жити. Їх цього не вчать.

А я — людина проста!
Тільки берун розквітає,
Їм свій ранковий рис.

– Життя повертає мені подарунки …
– Життя ніколи нічого не повертає.
- Значить, вона  карає мене за мою абсолютну дурість.
- Жодного покарання теж не існує.
- Що ж тоді існує?
– Не знаю, мало що… Музика, сонце, дружба.
- І собача відданість.
– Так, це теж.

Він не знає людей та їхніх слабких струн, бо займався цілим життям самим собою.

У житті, як у граматиці: винятків більше, ніж правил.

Треба жити, треба любити, треба вірити.

Все, що нам залишається, - це жити собі помаленьку. Трохи сьогодні, трохи завтра — і так далі...

Я була лише на одному концерті. І цей концерт – моє життя.

Ми боремося не для того, щоб вмирати, а для того, щоб жити.

Він допив свій шоколад. На дні чашки, як і в житті, змішалися насолода та гіркота.