Живи поки що ти живий, друже...

— Все життя твоє просякнуте кров'ю, що сочиться, і ти думаєш, порятунок того, хто нічим не кращий за тебе, щось змінить?! Це вульгарна сентиментальність! Жалюгідні дитячі моління! Злидні! Ти брешеш і вбиваєш на службі у брехунів та вбивць. Вдаєш, що сама по собі, що в тебе свої правила, які скрасять весь цей жах. Тільки... Він частина тебе. І ти ніколи його не позбудешся... Я не зачеплю Бартона, поки він не випатрає твою шкуру! Грунтовно. Не поспішаючи. Такими способами, яких ти боїшся. А коли він прокинеться, щоб побачити справу рук своїх, я розкрию йому череп! Проторгувалася, що миготить дівка?

Може моє життя порожнє і нудне, але принаймні воно  моє, а не ширпотребне, секонд-хендівське, з чужого плеча.

Для мене гроші нічого не означають. Я заробив багато грошей, але волію насолоджуватися життям, а не дбати про рахунок у банку. Я просто живу. Всі знають, що головне – це здоров'я.

Звичайно, з обивательської точки зору, може здатися, що світ стає все гіршим і гіршим: це і набридливий шум  автомобілів, що заполонили нас, і страх перед катастрофою, якою нас лякають газети. Але погляд філософа, що споглядає життя, іскриться доброзичливістю, помічаючи, що по суті нічого не змінилося, і, як і раніше, залишаються в пошані добро і краса.

А мій будильник – старість. Чому старі люди так рано прокидаються? Невже для того, щоб продовжити собі хоча б цей день?

... без любові та ніжності життя не що інше, як мертвий, іржавий, скрипучий та потворний механізм.

Йому довелося розв'язати тридцять дві війни, порушити всі свої угоди зі смертю, вивалятися, як свиня, у гною слави, щоб він зміг відкрити — із запізненням майже на сорок років — переваги простого життя.

Ось воно, життя. Вічно все те саме: один чекає іншого, а його немає  і немає. Завжди хтось любить сильніше, ніж люблять його. І настає година, коли хочеться знищити те, що ти любиш, щоб вона тебе більше не мучила.

Полюбити життя – не складно. Складно любити її завжди.