Ми надто багато часу стирчимо у кімнатах. Занадто багато думаємо у чотирьох стінах. Занадто багато живемо і зневіряємося під замком. А на лоні природи хіба можна впасти у відчай?

Так буває, що, опинившись у вирі життя, забуваєш, як все починалося, а коли народжується дитина, раптом здається неможливим уявити, що ти колись любив когось ще.

Не озирайся назад: що зроблено, те зроблено. Йди далі.

Ми хочемо бути коханими, але не прагнемо стати коханими.

Важливо ні з ким ти живеш, а без кого ти не можеш жити.

Всі люди, навіть найбільш об'єктивні, не можуть позбавитися деяких природжених забобонів, коли справа стосується проблем життя. Один з таких забобонів — впевненість, що високорозвинений організм за своїми розмірами завжди більший за організм простого. На Землі розвиток тваринного світу завжди йшов від малого до більшого, від простого до складного. А поза Землею? У якійсь іншій точці Всесвіту розвиток міг йти у зворотному напрямку, до дедалі дрібніших форм.

Життя це невелика прогулянка перед вічним сном.

Я не переношу дурнів, але в житті через них доводиться буквально продиратися.

Перепилювати чужі глотки - це далеко не так весело, як може здатися збоку. Вміти захистити себе і те, що тобі дорого – це одне. А вбивати всіх поспіль зовсім інше.

Не можна, матінко, без гріха: у світі живемо.