У картковій грі під назвою життя потрібно прагнути перемагати картою, що тобі випала.

Боже милостивий, життя це пекло.

Всім відомо, що деякі події залишають у житті такий глибокий слід, що його неможливо позбутися ні хірургічно, ні хімічно. Їх не звести, як татуювання. Вони залишаються назавжди.

Замість того, щоб плисти за течією, довірити судно капітанові, ти приковуєш своє життя до розкладу, мрієш про потяги, які не вибиваються з графіка, щоб кинутися в метушливе майбутнє.

Життя - це справді самоціль. Якщо ми не живемо тут і зараз, ми однаково мертві.

Яку сміливість треба мати, щоб одного ранку поглянути на себе в дзеркало і поставити собі питання:«Чи маю я право на помилку?» Виразно вимовити кожне слово... Яку сміливість треба мати, щоб подивитись життя в обличчя — і не побачити в ньому нічого стабільного, нічого гармонійного. І все зламати, розвернути — із чистого егоїзму? Звичайно, ні, хоча... Так у чому ж справа? Інстинкт виживання? Прозорливість? Страх смерті?
Мужність бути відвертою із самим собою. Хоч раз у житті. Протистояти собі. Тільки собі. Собі одному –«Право на помилку» – простий вираз, лише кілька слів, але хто тобі скаже, чи є він у тебе? Хто, окрім тебе самого?

У молодому віці люди ще розуміють, що означає слово«здоров'я».

Це дуже важливо, щоб між тобою та рештою світу було скло. Плоский екран. Якщо скло є, все О'к. Можеш вважати, що життя – це просто кіно. Якщо ні, доводиться визнати, що твориться на світі задниця має якесь відношення до тебе... Якесь дуже серйозне відношення.

Єдине, що мені у вас не подобається, це ваше вічне: Що скажуть люди.« Люди» не будують ваше життя. А вже мою й поготів. Насамперед думайте про себе. Ви самі повинні влаштовувати своє життя. Невже ви припуститеся, щоб між вами та вашим бажанням ставало те, що подумають інші?

Річки течуть тими руслами, якими їм зручніше текти.