— Нам усім доводиться чимось жертвувати!

— Вирішив пожертвувати мною?

Але ж ми вибираємо собі жертви, з якими можемо впоратися, які нам під силу.

Іноді доводиться чимось жертвувати заради своєї країни, і ці жертви можуть згубно відбиватися на рідних і близьких людях.

Нами захоплені перші полонені - снайпери та дезертири отримують заслужене.

Жахливе видовище є міською в'язницею. Перед тим, як залишити місто, більшовицькі тюремники влаштували тут страшну криваву лазню. Понад сотню людей – чоловіків, жінок – забили, як худобу. До кінця днів мені не забути ці мерзлі обличчя, що леденять душу.
А поки що наші витягли кілька червоноармійців та євреїв звідти. де ті намагалися відсидітись. Коротке соло з пістолета — і це зброд уже на небі.

Черги бувають різні: тихі та інтелігентні черги за книгами, галасливі та горласті — за горілкою, скорботні черги у лікарнях чи нервові, істеричні за квитками на вокзалі. У черзі до овочевого кіоску обговорювали нещодавнє вбивство у лісосмузі біля станції.

Імен жертв ніхто не пам'ятає, на обкладинках журналів красуються вбивці.

Коли надивишся всякого, душа черствіє.

Втім, люди часто потурають своїм бажанням (іноді дуже сумнівним) і, надаючи їм видимість тяжкого обов'язку, пишаються своєю готовністю йти на жертви.

Кожен повинен жити своїм розумом і для себе, не приносячи себе в жертву іншим, і не роблячи інших своїми жертвами.