Кажуть, некроманти не вміють жартувати. Неправда. Просто не всі можуть зрозуміти наші жарти.

Закон Бокледжа. Той, хто сміється останнім, можливо не зрозумів жарту.

"Мамо, став борщ - тато йде!" — жартував я чотири роки, хоча тато останні три вже не приходив. Мама так сміялася, що навіть думала здати мене до дитячого будинку.

- Як ти себе почуваєш?
- Як слимак.
- Чого?
— Як слимака, як слимака. Равлик без раковини. Дійшло?
- На світі стільки класних жартів про рану, а ти вибрав про слимака. Ти безнадійний.

Ми жартуємо з тими, кого любимо.

А у вічності, бачиш, часу немає ; вічність - це всього лише мить, якого якраз і вистачає на жарт.

Жарт, від якого стає боляче, це вже не жарт, і нікуди не годиться та розвага, від якої буває шкода іншому.

— Нам знадобиться свідок. За сто доларів ми його надамо.
— За сто доларів? А чи не забагато доєрів?
- Не зрозумів.
— У вас тут доєрське поселення?
- Доєр, ха-ха!
- Дивись, сподобалося.
- Ха-ха-ха! Ніколи не чув цей жарт. Так, вибачте. Я її запишу.

Він знову взявся за свої жарти, а Емма заморозила на обличчі посмішку. Його вбило б, якби вона зізналася, що за весь час їхнього знайомства йому вдалося розсмішити її, ну, можливо, двічі, причому один із двох разів це було, коли він упав зі сходів у підвалі.

Перш, ніж почнеш жарт, треба знати межу терпіння у того, з кого хочеш пожартувати.