— Потрапиш у реальну життєву ситуацію з подібною помилкою, де не буде добрих Магістрів під боком — дуже пошкодуєш, що тебе шкодували, замість того, щоб з криком, але втовкмачувати правильні дії.

Мені приносить дивне задоволення говорити йому речі, які б говорити, — хоч я і знаю, що потім пошкодую про це.

Не шкодуй померлих. Жалі живих, і особливо тих, хто живе без любові.

Єдина істота у світі, яка не варта жалю, — це ти сам.

Я не потребую твоєї жалості. І мені не потрібні крихти кохання. Я хочу любити всім серцем і дихати на повні груди. Кохання має бути безоглядним, але якщо такого кохання мені не судилося випробувати, то інше і не потрібно.

Якщо шкодуєш людину, то шкодуй до кінця, а не відміряй свою жалість як на терезах!

Мужня людина зазвичай страждає, не скаржачись, а людина слабка скаржиться, не страждаючи.

Товариші виховують набагато краще, ніж батьки, бо їм не властива жалість.

У наших жінок філософія така:
«Якщо ти одна з дитиною, без копійки грошей не пишайся. Поводься трохи скромніше».
Вони вважали, що у Марусиному важкому становищі необхідно бути втомленою, жалюгідною та залежною. Ще краще – хворий, із засмученими нервами. Тоді б наші жінки їй поспівчували. І навіть, я не сумніваюся, допомогли б.
Так? Якщо занадто горда, то нехай сама викручується... Загалом:
«Хочеш, щоб я тебе шкодувала? Дай спочатку насолодитися твоїм приниженням!

Справді, ніколи жалість так сильно не опановує нами, як побачивши красу, зворушену згубним диханням розпусти.