Росте крізь зламаний хребет, росте крізь рвані кишені якийсь жалобний поет, якийсь поранений та ранній.

Майже всі ви були у Франції. І тому всі знають, що буде далі. Тут мої брати і чоловік, але ж і на вас усіх теж хтось чекає. Я заздалегідь одягла чорне, я хочу, щоб ви подивилися на мене. Подивіться на мене! Хто одягне жалобу за вами? Подумайте про них. Подумайте зараз.

Жалоба — це завжди скорбота за нами самими.