Людям хотілося б усе зберегти: і троянди, і сніг.

Трисотсороковий до кінця. Відбувся днів кругообіг.
Середа. Ще чотири дні, а там Шавваль — і минув рік.
Навіщо я прийшов у цей світ? Що зробити і що сказати?
Прийшов я пісню кохання проспівати, прийшов звідати життя мед.
А став рабом своїх дітей і бранцем своєї сім'ї,
І життя я прожив, як верблюд, трудився, наче в'ючна худоба.
До чого? Мої багатства я на пальцях порахувати можу,
А лиха почну рахувати - до гробу не закінчу рахунок.
Чим завершу я довгий шлях? Його витоком брехня була, -
По метушні він пролягав і в метушні кінець знайде.
За гроші жадібністья купив, а жадібність принесла мені зло,
Я - багатьох гір мішень, мені тільки лиха небо шле.
О, шкода мені юності моєї, і шкода прекрасного обличчя,
І шкода мені колишньої краси та минулого життя без турбот.
Де безтурботність юних літ, відвага полум'яної душі?
Де захоплення пристрастей, мрії нестримний політ?
Моє волосся біле, як молоко, а серце, як смола, чорно.
В обличчі індигова синь, і слабкість мені коліна гне.
Від страху смерті день і ніч тремчу, як пожовклий лист,
Як нашалілий хлопчик, коли батькова батіг чекає.
Ми проходили, і пройшли, і стали притчею для дітей,
Забуті всі, хто жив до нас, і нас забудуть у свою чергу.
О Кісай! Твій півстоліття заносить лапу над тобою,
Як яструб, він тебе пазуріє, твої крила на шматки рве.
І якщо від надій пішов і розлюбив ти багатства,
Так час осуди своє і без надій іди вперед.

Ми використовуємо все, що дарує нам природа, але суворо обрізаємо всі троси, коли та просить про те ж саме.

Голодний собака вірить лише у м'ясо.

Все пройде - і надії зерно не зійде,
Все, що ти нагромадив, ні за гріш пропаде.
Якщо ти не поділишся вчасно з другом -
Все твоє надбання ворогові відійде.

— Я не хочу вийти заміж за такий жмот як ти! На, забирай своє кільце!
- А де коробочка?

Ебут один одного, а гроші в кухоль.

— Побачиш, каталонець, вони прийдуть по тебе. Може я програв, але тобі ніколи не виграти. Незабаром тебе або випроводять з Італії, або зловлять. Твоя влада - міраж, твоє ім'я  - бруд.
— Ось усе, чого ти колись бажав. Можеш дихати, жерти і трахати скільки завгодно своє золото. А потім подумай, як твоя жадібність призвела тебе до втрати герцогства та смерті твоїх синів. А ще твоєї онуки — моєї Лукреції. Твоя кров назавжди змішалась із кров'ю Борджіа. І дуже скоро ці багатства зжеруть тебе зсередини, як Мідаса — короля, чий дотик перетворив його дочкуу холодне безсердечне золото.

Ось так: жадібність не знає міри, ллє через край.

Я хотіла б заміняти тобі сигарети. Щоб ти так само жадібно вбивав себе мною.