Ми не отримуємо світ у спадок від наших батьків, ми беремо його у борг у наших дітей.

Здрастуйте, я Фібі Буффе, з мене зараз посипляться діти.

Голова дитини завжди сповнена; щоб зайняти його чи розважити, зовсім не потрібні події зовнішнього світу.

Найжорстокіші люди іноді пом'якшуються, коли хвалять їхніх дітей.

Хлопчики — тяжке випробування для людського терпіння, але мати справу з дівчатками, бачить Бог, незрівнянно болісніше.

Будь правдивий навіть по відношенню до дитини: виконуй обіцянку, інакше привчиш її до брехні.

Ось сьогодні я дізнався, що у нас буде дитина, і це повністю перевернуло моє життя, і походу назавжди. Ось я раніше взагалі не знав, заради чого я живу, а зараз точно можу сказати, що живу заради Лери та заради нашої дитини.

У мене навіть складається враження, що як треба виховувати дітей, знають усі, крім їхніх батьків. Хтось сказав, що педагогіка це наука про те, як виховувати чужих дітей.

Чому дитячий світ простий і зрозумілий, у ньому все дозволяється, а у світі дорослих одні заборони? Заборони на справжні почуття, на фантазії, на сміх у той момент, коли тобі хочеться сміятися, а не коли це можна або ти мусиш, у стилі тупих ситкомів.
Дитина відкрита всьому новому, йому все цікаво. Але ми дорослі змалку його огороджуємо і забороняємо: не можна, почекай, ти ще маленький, не твого розуму справа, підростеш — дізнаєшся.
Діти тицяються в усі кути, як сліпі кошенята, нічого не розуміючи. Сотні разів поранившись про них, нарешті розуміють що до чого і стають дорослими, переповненими комплексами та страхами.

Діти – народ жорстокий: хворим і«не таким як усі» у їхній зграї доводиться нелегко.