—... я не маю  жодного бажання говорити дурниці.
— Якби навіть ви їх і сказали, то так спокійно і важливо, що я вважав би їх за розумні думки.

Якби я була людиною, з мене, може і вийшов би хороший художник. Але, може, я така сволота, що з мене вийде добрий письменник.

— Днями я чув пісню по радіо і хлопець співав, що його звати Карнавал.
- Артур.
- З глузду з'їхати. Адже це моє клоунське ім'я. І донедавна мене взагалі ніхто не помічав. Навіть я не знав чи існую я.
- Артуре, у мене погані новини...
- Ви не слухаєте, так? Навряд ви взагалі чули мене. Ви ставите одні й самі питання.«Як робота?»«У вас є негативні думки?» Все, що я маю — це негативні думки, але ви все одно не слухаєте. Я сказав, що все своє життя я не знав, чи є насправді. Але я існую, і мене починають помічати.

Той факт, що я вже подумки звертаюсь сама до себе... це діагноз? Чи поки що лише прогноз?

Єдине, що може спрямувати нас до шляхетних думок і вчинків, — це приклад великих і морально чистих особистостей.

Тільки той за досконале слави гідний,
Чия стражданням змучена груди,
Перемагає в бою лише безстрашний воїн,
Лише страждання для думки - цілющий шлях.

Вночі у думок є особливість зриватися з повідця та гуляти на волі.

Подивися, що сталося з нами? Наскільки мені відомо, тільки в стародавніх богів були боги вина та веселощів - Вакх і Діоніс. А в нас замість них — Фрейд, комплекс неповноцінності та психоаналіз, страх голосних слів у коханні та схильність до гучних слів у політиці. Нудна ми порода, чи не так?

В голові у мене блукають такі неймовірні думки, що навіть моя підсвідомість червоніє.

Одним і тим самим мозком мислити і вірити?