Ми це те, що ми думаємо:
Ми все те, що виникає
У наших думках.
Своїми думками
Ми створюємо світ.

Думкова розмова вимагала ще більшої суворості до себе, ніж звичайна мова. Недобру думку куди легше кинути у співрозмовника, ніж недобре слово. Та ж різниця, що між дерев'яним та бойовим мечем у руках невміхи.

Якоїсь миті він раптом зрозумів, що вмирає, але потім ця думка здалася йому безглуздою — помирати має бути неприємно, а зараз йому стало по-справжньому добре.

Як пощастило владі, що люди ніколи не гадають.

Іноді мої думки не можуть між собою домовитися, та й почуття теж; не мозок, право слово, а ціле народне зібрання.

— Я знаю, що ти зараз думаєш.
— [подумки] Твоя дупа схожа на дві чіпсини, що обіймаються. [вголос] Ні, не знаєш.

— Не можна так багато думати, сер, —  безтурботно сказала вона. — Обов'язково треба докопатися до кореня. Навіщо це? Втім, ви завжди були такими.
— Що ж вдієш, — відповів він. — Я не вмію не думати.

Час змінює все. Особливо думки.

Зерно невидиме у землі, лише з нього виростає величезне дерево. Так само непомітна думка, лише з думки виростають найбільші події життя людського.

Замість«у мене немає  роботи» думати:«відмінно, завтра я абсолютно вільний», замість«у мене немає  грошей» —«навіть цікаво, як мої ангели-охоронці викручуватимуться цього разу», замість«ой, що тепер зі мною буде» –«схоже, я забезпечив собі цікаве життя на найближчі роки» – і таке інше. І сама розумієш, як тільки людині вдається змінити погляд на обставини, обставини теж починають змінюватися, як би самі собою — і робота знаходиться, і гроші, відповідно, з'являються, і нові приятелі навперебій кличуть пожити в їхніх просторих квартирах з балованими котами, поки господарі мотаються світом.