Скільки разів давав собі слово не намагатися залагодити чужі справи — все без толку! Іноді в мені прокидається ціла команда мультяшних рятувальників на чолі з Чіпом і Дейлом і з криком«рятувальники, вперед!» ми дружно прагнемо виправляти чиїсь перекособочені життя.
— У тебе... дуже гарна пам'ять, — говорю я, запинаючись.
— Я пам'ятаю все, що пов'язано з тобою, — відповідає Піт, прибираючи мені за вухо пасмо, що вибилося. — Це ти ніколи не звертала на мене уваги.
— Натомість тепер звертаю.
— Ну, тут у мене мало конкурентів. Мені знову хочеться неможливого: сховатися від усіх, закрити віконниці. Під вухом чую шипіння Хеймітча:«Скажи це! Скажи!» Я ковтаю грудку в горлі і кажу:
... людина, до якої можна прийти в гості серед ночі і отримати не відро киплячої смоли з вікна, а, навпаки, кухоль гарячого вина та ковдру, — це така коштовність, з якою я добровільно не розлучуся. Примусово, втім, теж не розлучуся, битимуся, як лев.