День забутих колись переказів,
Настає в інші роки,
І прокляття сивих світобудов
Відкриває нам шлях у нікуди.
Так трапляється з нами часом,
Самотності біла нитка
На дорогу забутих героїв
Примушує тебе виходити.
Проклянеш ти і віру, і бога,
Все забудеш, підеш не туди.
Самотній, до рідного порога
Не повернешся вже ніколи.
І залишиться тільки надія,
Що пройдуть твої злі роки,
Але на жаль, мій нещасний невіглас,
Вибір зроблений, і він – назавжди!
Самотність – віра ізгоїв.
Сенсдолі, зламаний бог.
На дорозі забутих героїв
Тільки пил та сліди твоїх ніг.