Боротьба проти зла легко сама набуває характеру зла, заражається злом. Є зловісна моральна діалектика маніхейського дуалізму. Надто великі вороги зла самі робляться злими. Це парадокс боротьби зі злом та злими: добрі для перемоги над злими робляться злими і не вірять у інші способи боротьби зі злими, крім злих способів. Доброта викликає до себе зневажливе ставлення і здається нецікавою та прісною. Злість же імпонує і здається цікавішою та красивішою. Люди боротьби думають, що злість розумніша за доброту. Проблема тут у тому, що, по суті, не можна здійснювати цілей добра, добрих цілей. Це дуже легко веде до зла, до злих засобів.

У той день, коли мені доведеться засумніватись у тобі, я вже буду досить старим. Того дня дядько, я зрозумію, що Бога немає, що цей світ і все інше – це створення якогось величезного зла, і що добро не існує.

Кажуть, що зло перемагає, коли не діє добро. Щоправда, вдвічі коротше — зло  перемагає.

Я не вимагаю, щоб усі люди були добрими. Тільки безумець може сподіватися на це.

Коли Добро безсиле, воно — Зло.

І якщо я кому платив добром,
То все не тому, що був прив'язаний до нього,
А просто бачив користь в тому.

Тільки той може любити добро, хто здатний від щирого серця, непримиренно ненавидіти зло.

Як може зло  прорости в невинному немовляті з сім'ї, що любить? Один із вічних парадоксів людської душі...

Зазвичай добро бореться із злом. Але в смутні часи безвиході злу може протистояти лише інше зло.

Якщо є Бог, то є і диявол. Обидва їдуть однією залізничною колією: один в один бік, другий — у протилежний. Так чи інакше, добро і зло врівноважують одне одного. Можна навіть сказати, що вони потрібні одне одному.«Як би ми дізналися про те, що робимо добро, якби не існувало зла, з яким його можна порівняти та побачити різницю?» — ставить собі питання Діта. І думає, що і справді в жодній іншій точці планети диявол не зміг би так розвернутися, як в Аушвіці.